УДК 577.4:33

ББК 20.1 я2

ISBN 978-966-8670-68-8

Структурна перебудова та екологізація економіки в контексті переходу України до збалансованого розвитку // Матеріали III Українського екологічного конгресу, 10-11 грудня 2009 р. - К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2009. - 323 с.

Видання містить матеріали III Українського екологічного конгресу, проведеного з ініціативи Всеукраїнської екологічної ліги та за сприяння Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Ради по вивченню продуктивних сил України.

У доповідях учасників розглянуто питання, що стосуються удосконалення економічних інструментів природокористування та екологічної безпеки, пріоритетних напрямів екологічної модернізації секторів економіки, впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення енергоефективності всіх секторів економіки, екологічних аспектів забруднення компонентів навколишнього середовища та поводження з відходами. Велику увагу приділено проблемам екологізації освіти як важливого напряму екологізації економіки, підготовки та перепідготовки фахівців усіх секторів економіки з питань екологічної безпеки та збалансованого розвитку, інтегрованого екологічного управління, забезпечення відповідною нормативно-правовою базою.

Видання розраховане на широке коло читачів, науковців, викладачів, студентів, представників органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій, працівників природоохоронних установ.
 

Редакційна колегія:

Ситник К.М. - академік НАНУ, почесний директор Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАНУ, президент Українського ботанічного товариства, голова Оргкомітету Українського екологічного конгресу;

Тимочко Т.В. - перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги, виконавчий директор Українського екологічного конгресу;

Білявський Г.О. - доктор геолого-мінералогічних наук, професор, завідувач кафедри екологічного аудиту Інституту міського господарства Національного авіаційного університету;

Вадзюк С.Н. - доктор медичних наук, професор, директор Інституту медико-біологічних проблем Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги;

Грицан Ю.І. - доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології та ґрунтознавства Дніпропетровського державного аграрного університету, голова Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги;

Размєтаєв С.В. , - кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, голова Харківської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги;

Столяренко Г.С. - доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімічної технології неорганічних речовин Черкаського державного технологічного університету;

Хвесик М.А. - доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, в.о. Голови Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

Хвесик М. А. доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН,

в.о. Голови Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ.

Геополітичне і геоекономічне положення в умовах глобалізації є важливим фактором розвитку продуктивних сил кожної країни. Виходячи з цього, Україна має певні конкурентні переваги в світогосподарській системі, які при їх ефективному використанні забезпечать економічний і соціальний прогрес. До них належать такі: вигідне географічне розташування, спільні кордони з ЄС, Росією, наближеність до основних ринків збуту, транспортних коридорів тощо. Активізація використання цих переваг значно посилить якісні та кількісні характеристики розвитку держави.

Зважаючи на існуючі сильні сторони, перспективним є включення України до участі в міжнародних проектах розвитку транспортної та підприємницької інфраструктури, транскордонної та міжрегіональної співпраці з метою утвердження її як потужної європейської держави.
Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який зумовлює економічну і соціальну політику держави.

Україна за кількістю населення є однією з великих держав Європи і має його вагомі кількісні характеристики. Несприятливим фактором, який впливає на сучасний стан продуктивних сил та перспективи його розвитку в майбутньому, є зниження кількості населення в державі та погіршення його статевовікової структури. Зокрема, якщо у 2001 році кількість населення в Україні становила 48,9 млн., то у 2007 році - 46,6, а у 2008 - 46,4 млн. чол. Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, а також скорочення природного збільшення трудових ресурсів.

Формування подібних тенденцій зумовлюється впливом комплексу факторів, основними з яких є: зниження рівня життя населення, значна майнова диференціація, зменшення доступу основних верств населення до якісних товарів і послуг, зростання рівня захворюваності на соціально небезпечні хвороби, міграція населення працездатного віку за кордон тощо.

Україна має унікальний у світі природно-ресурсний потенціал. Особливо це стосується земельних та рудних (залізо- і марганцеворудних) ресурсів, які можуть відіграти важливу роль у розвитку національної і світової економіки як її природна база. За оцінками фахівців РВПС України НАН України, орієнтовна вартість усіх природних ресурсів країни становить 5 трлн. дол. США, а основна частина цієї суми (близько 3 трлн.) припадає на земельні ресурси.

Для України характерний високий рівень освоєності території. Найвищий рівень мають західні і центральні області, Донбас і Придніпров'я. У степовій і лісостеповій зонах рівень розораності перевищує 70 %. До наслідків цього відносять зростання ерозійних процесів, частка яких перевищує одну третину загальної площі ріллі. Безумовно, така ситуація потребує радикальних заходів щодо зниження частки еродованих земель.

Споживання води в Україні щороку зростає, що негативно впливає на стан водних ресурсів. Високими є також значення відведених (скинутих) зворотних вод.

Проблемою розвитку лісового господарства є порушення балансу між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання та екологічними вимогами. Необхідно вживати заходів щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити до забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій лісу.

Україна має значний потенціал (енергетичні, рудні й нерудні та інші ресурси) для розвитку промислового комплексу, до складу якого належать підприємства, що видобувають і заготовляють природну сировину, виробляють засоби виробництва й товари споживання.

Одним з можливих шляхів забезпечення держави відносно недорогим видом енергії є розвиток нетрадиційних видів енергетики (вітрової, сонячної, геотермальної тощо). Однак частка використання цих видів енергії у паливно-енергетичному балансі України не є значною. Тим часом великий потенціал м України в цій сфері залишається незадіяним (а це більше як 25 % річних потреб держави в енергоносіях). Геотермальну енергію використовують у незначній кількості для обігрівання будинків і в бальнеології (Саксько-Євпаторійські курорти), а також обігрівання теплично-парникових господарств (Присивашшя). Крім зазначених районів, найперспективнішими регіонами країни щодо залучення в господарський обіг геотермальної енергії є Закарпаття і Львівська область. Вітрову та сонячну енергетику доцільно розвивати в південних та західних регіонах.

Промисловий комплекс характеризується значним рівнем розвитку науково-технічного потенціалу, однак він використовується недостатньо.

За оцінкою фахівців, висока динаміка промислового зростання в цілому ґрунтується не на оновленні технологій та інноваційних трансформаціях, а переважно на середньо- та низькотехнологічних категоріях товарів.

Україна є однією з провідних аграрних держав Європи, із значними можливостями для подальшого розвитку сільського господарства та перетворення його у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки.
Це зумовлено функціонуванням аграрно-промислового комплексу, який значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпеченість продуктами харчування, а промисловість - сільськогосподарською сировиною. Основою комплексу є сільськогосподарське виробництво, яке формує його сировинну базу і складається з рослинництва і тваринництва.

Значна продуктивна сила закладена в геоекономічному і геополітичному положенні України як транзитної держави - на її території зосереджений значний транспортний потенціал загальноєвропейського і світового значення. Це стосується нафто- і газопроводів, продуктопроводів, ліній електропередач, які зв'язують Україну з іншими державами, морського і річкового транспорту, залізничних шляхів та будівництва автомобільних коридорів, що простягаються з Європи в Азію.

У контексті підготовки до чемпіонату з футболу необхідні реконструкція і введення в експлуатацію нових потужностей авіаційного та автомобільного транспорту, їхній розвиток згідно з європейськими стандартами.

Соціальний комплекс є важливою складовою продуктивних сил держави, оскільки саме він сприяє найповнішому задоволенню зростаючих потреб усіх членів суспільства. У підвищенні життєвого рівня населення важлива роль належить житловому і комунальному господарству, пасажирському транспорту і зв'язку, системі побутового обслуговування населення, освіті, культурі, охороні здоров'я.

У контексті подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи важливим напрямом подальшого розвитку є формування шляхів протидії кризовим ситуаціям зовнішнього походження та зменшення їх негативного впливу.

Основними заходами антикризового спрямування є такі:

- розроблення державного пакета антикризових заходів, до складу якого належить перелік законів, постанов, указів з метою подолання наслідків світової кризи в Україні. Тобто йдеться про існування чіткої законодавчої бази протикризових заходів, яка є підґрунтям усіх інших змін;

- стабілізація фінансових ринків, поліпшення функціонування банківської системи, фондового і страхового ринку, впровадження державних гарантій повернення вкладів;

- створення державних резервів для подолання наслідків кризи, зокрема стабілізаційного фонду, з якого можна брати кошти у разі загострення кризових явищ у конкретній сфері (наприклад, у банківській);

- розвиток внутрішнього ринку з метою формування території збуту продукції вітчизняних виробників, оскільки іноземні ринки матимуть значного попиту на вітчизняну продукцію;

- посилення протекціоністських заходів з боку держави по щодо вітчизняних виробників. В умовах кризи саме держава повинна робити перші кроки щодо захисту українських підприємців, незважаючи на те, що такі дії не підтримують західні демократичні інституції;

- запровадження вибіркового пільгового режиму функціонування вітчизняних підприємств, фінансових установ на період кризи, окремі поступки з боку держави при оподаткуванні, митних справах тощо.

Наявність дієвої системи заходів подолання кризових явищ дасть можливість змогу зменшити несприятливі зовнішні впливи з інструментами їх реалізації, гарантувати державну підтримку розробки і впровадження зазначеної системи, формувати можливість регулювання впливу світових процесів на розвиток продуктивних сил тощо.

У випадку відсутності чітких підходів до подолання наслідків кризи вірогідними є такі наслідки: значний ризик впливу процесів зовнішнього походження на продуктивні сили держави і регіонів, можливі значні фінансові наслідки таких впливів, втрата конкурентних позицій виробників на зовнішніх і внутрішніх ринках тощо.

Таким чином, у перспективі важливими завданнями є прискорення впровадження досягнень прогресу в різні сфери економічної діяльності, сприяння широкому використанню новітніх технологій суб'єктами господарювання всіх регіонів та державними органами через створення сучасної інформаційної інфраструктури, підвищення рівня використання Інтернету, розробки планів (програм) розвитку технологій інформаційного суспільства, поглиблення співпраці у сфері науки і технологій. Необхідно зміцнити людський і матеріальний потенціал продуктивних сил регіонів з метою поліпшення можливості фізичних і юридичних осіб широко використовувати досягнення науки і техніки в економічній діяльності.